«Горять свічки в людських долонях»

/До Дня пам’яті жертв голодомору та політичних репресій/

Горять свічки в людських долонях            Й благають: українці, донесіть

Зроніть сльозу. Бо ми не мали сліз.           Стражденний біль голодної країни.

Заплачте разом, а не наодинці.                   Згадайте нас — бо ми ж колись жили.

Зроніть сльозу за тими, хто не зріс,           Зроніть сльозу і хай не гасне свічка!

Що мали зватись гордо — українці.          Ми в цій землі житами проросли,

Заплачте! Затужіть! Заголосіть!                 Щоб голоду не знали люди вічно.

Померлі люди стогнуть з тої днини,                                Ніна Виноградська

          

     Літа 7441 від Створення світу, літа 1933 - від Різдва Христового був в Україні великий голод. Не було тоді ні війни, ні суші, ані потопу. А була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав, скільки невинного люду зійшло в могилу — старих, молодих, дітей, і ще не народжених — у лонах матерів.

Без болю не згадати страшні муки і переживання українського народу в 1932- 1933 роках. Ще довго-довго з покоління в покоління будуть передавати батьки синам і дочкам, а ті своїм дітям спогади про тих, які залишили життя земне у пекельних муках. То ж перегорнемо скорботні сторінки достовірної народної пам'яті….