Павлоград
Спалахують вулиць вечірні вогні,
Всміхаються вікна будинків мені,
Вітається місто до мене.
Люблю Павлоград я в вечірній порі.
В вітринних вогнях і вогнях ліхтарів
Каштани, ялини і клени…
Бо як же тебе, Павлоград, не любити,
Відкинувши сумнів і відчай.
Невтомно ти прагнеш у завтра світити,
Вдивляючись в наші обличчя.
В мережки вогнисті автівок швидких
В маршруток невтомних промовистий біг,
В очі сумні і веселі.
В закоханих щиру, щасливу ходу,
У місяця в небі ясу молоду,
У зорі в небесній купелі.
То як же тебе, Павлоград, не любити…
У завтра, коли знов народиться день,
І стане він вмістом плачу і пісень.
Веселих подій і журливих.
Та виростуть крила стрімкі, молоді,
Сміливих думок, сподівань і надій,
І з ними народиться диво.
То, як же тебе…
Л. Настаченко
Немає коментарів:
Дописати коментар